Принцип організації часу
Багато хто звично лає школу з приводу якості навчання. І все ж таки, при складанні розкладу уроків, з метою найкращого засвоювання учнями отриманої інформації, шкільні педагоги прагнуть раціонального використання всіх відомих принципів організації часу. Наприклад, деякі з них:
1. Розподіл предметів здійснюється рівномірно протягом усього навчального тижня. Скажімо, 3 уроки фізики не виставлятимуть одного дня: для них у розкладі будуть визначені такі дні як понеділок, середа, п’ятниця.
2. У разі виникнення будь-яких причин для вимушеного проставлення в один день 2-х уроків з одного предмета, ці уроки намагаються не розташовувати один за одним.
3. Уроки складних предметів, як це прийнято, чергуються з легшими. Наприклад, після математики розміщуються уроки праці, ритміки та музики.
4. Предмети різних видів діяльності поставлені так, щоб вони чергувалися між собою. Так, після математики може бути поставлена фізкультура, а за нею історія.
5. З метою кращого розподілу навантаження протягом тижня виконання деякої частини роботи (т.зв. домашнє завдання) учням задають додому.
Школу можна критикувати з багатьох причин; проте, коли справа доходить до складання розкладу, шкільні вчителі можуть це робити дуже добре. У вивченні англійської мови також необхідно чергувати різні аспекти: читання, письмо, говоріння, аудіювання.
Принцип інтервального розподілу ідей
При читанні деяких книг читачеві багаторазово зустрічається ряд важливих концепцій та цікавих думок, унаслідок чого може відбуватися істотне збільшення ймовірності їх запам’ятовування.
Є письменники, які умисно складають таким чином, що ті, які читають їхні книги, можуть несвідомо запам’ятовувати написане. Наприклад, у своїй книзі «Генії та аутсайдери» автор М.М. Гладуелл викладає кілька ідей, що циклічно розвиваються: 1-а ідея переходить у 2-у, 2-я – в 3-ю, 3-я – в 4-у, а потім – повертається до 1-ї. Так відбувається ефективніше запам’ятовування інформації.
Скажімо, 8-й розділ книги розповідає про складності добування рису; тут також згадується і про азіати з їхніми математичними здібностями. Потім слідують припущення про можливий взаємозв’язок цих двох речей. Далі автор змушує читаючих книгу повернутися до ілюстрації з 7-го розділу, а потім – обговорює вже інші ідеї, роблячи вказуючи на кілька прикладів із 2-го та 5-го розділів. Насамкінець, підводячи межу, письменник пов’язує всі разом завершальними ідеями і починає знову розмірковувати про проблеми промислу вищезгаданого злаку, і навіть – про азіатських народах.